Is there a place for love and compassion in the basements of Mariupol destroyed by the Russians? Can gratitude for the time with a loved one be greater than the grief of losing them in the war? What gives you the strength to support people who have just escaped from the occupation, when at these very moments your son is going through hell at Azovstal? And what does it feel like to bring a child into this world when there is shelling outside the window and no electricity or water at home? This book features the voices of twenty-five women-military, medical, volunteer, IDP, journalist-women who have been captured or who arewho are waiting for their loved ones to return from captivity, who have suffered irreparable losses in this war, but have so much strength and love to share with others. In these stories there is a lot of pain: shelling, basements, wounds, explosions, death - but there is also there is also a lot of light: gratitude, faith, kindness, love, and - most importantly - hope. Each story is unique, but at the same time, they are all about our common experience of this war, about our common wounds and hopes.
Чи є мiсце для любовi та спiвчуття у пiдвалах зруйнованого росiянами Марiуполя? Чи може вдячнiсть за час iз коханим бути бiльшою за горе вiд його втрати на вiйнi? Що дає сили пiдтримувати людей, якi щойно вирвалися з окупацiї, коли в цi самi хвилини твiй син переживає пекло на Азовсталi? I як це - приймати в цей свiт дитя, коли за вiкном обстрiли, а вдома нi свiтла, нi води? У цiй книжцi звучать голоси двадцяти п'яти жiнок - вiйськових, медикинь, волонтерок, переселенок, журналiсток - жiнок, якi пройшли полон або якiчекають iз полону найрiднiших, якi зазнали непоправних втрат на цiй вiйнi, але мають стiльки сили й любовi, що дiляться ними з iншими. У цих iсторiях багато болю: обстрiлiв, пiдвалiв, ран, вибухiв, смертi, - але так само в них багато свiтла: вдячностi, вiри, доброти, любовi та - головного - надiї. Кожна iсторiя - унiкальна, але водночас усi вони - про наш спiльний досвiд цiєї вiйни, про нашi спiльнi рани i сподiвання.
Chi je mistse dlja ljubovi ta spivchuttja u pidvalakh zrujnovanogo rosijanami Mariupolja? Chi mozhe vdjachnist za chas iz kokhanim buti bilshoju za gore vid jogo vtrati na vijni? Scho daje sili pidtrimuvati ljudej, jaki schojno virvalisja z okupatsiji, koli v tsi sami khvilini tvij sin perezhivaje peklo na Azovstali? I jak tse - prijmati v tsej svit ditja, koli za viknom obstrili, a vdoma ni svitla, ni vodi? U tsij knizhtsi zvuchat golosi dvadtsjati p'jati zhinok - vijskovikh, medikin, volonterok, pereselenok, zhurnalistok - zhinok, jaki projshli polon abo jakichekajut iz polonu najridnishikh, jaki zaznali nepopravnikh vtrat na tsij vijni, ale majut stilki sili j ljubovi, scho diljatsja nimi z inshimi. U tsikh istorijakh bagato bolju: obstriliv, pidvaliv, ran, vibukhiv, smerti, - ale tak samo v nikh bagato svitla: vdjachnosti, viri, dobroti, ljubovi ta - golovnogo - nadiji. Kozhna istorija - unikalna, ale vodnochas usi voni - pro nash spilnij dosvid tsijeji vijni, pro nashi spilni rani i spodivannja.
